Парламентарії-комуністи та інші «нали» навіть не знають, що у них висить над головою. Коли б вони уважніше придивилися до барвисто розписаної стелі парламентського фойє, то багатьох із них довелося б повертати до свідомості нашатирем, якщо не виряджати ще далі, туди, де неприкаяно п'є смолу душа їхнього фюрера Владіміра Ілліча.
А все через те, що художники, які розмальовували стелю ВР, тоді ще УРСР, були або шкідниками і провокаторами, або ж буржуазними українськими націоналістами. Може, ще кимось, однак точно не радянськими патріотами. Так поглумитись над святая святих совєтської влади в УРСР могли лише справді ідейні люди...
На перший погляд ніби нічого особливого. Задерши голову і кинувши неозброєним оком на стелю, важко відразу запримітити якусь крамолу. Та й на що, власне, дивитись? На радісні рекламні картинки зі щасливого совєцького життя?
І все ж варто.
По-перше, художники виявились не лише гумористами, а й у деякому сенсі пророками. Можливо, несвідомо, та вони багато що зуміли передбачити. Наприклад, присутність у стінах парламенту людей, м'яко кажучи, не зовсім традиційної орієнтації. Помітити це дуже легко: багато із зображених на фресці дівчат більше нагадують трансвеститів або ж суворих чоловіків, яким чомусь забаглося вдягнути віночки. 
Ще однією цікавою деталлю є воїни Радянської армії, яких ці дівчата зустрічають. Браві хлопці-переможці під червоними прапорами мають чомусь аж ніяк не радянські каски. В подібних касках містами України марширували колись зовсім інші вояки – солдати вермахту. Коли б не червоні зірки на чолі, жодних сумнівів про їхню належність навіть не виникало. 
Можна, звісно, списати таку неточність на непрофесіоналізм художника і заплющити на все очі, але це ще не край.
Найцікавішою є традиційна римська арка, яку будували колись імператорам-переможцям. Приблизно така сама є в Парижі, Мюнхені, Берліні й Римі. В Києві такої, здається, ніколи не було. Схожа, щоправда, стоїть коло Диканьки, але це вже інша історія. 
Отож, на імператорській арці на честь воїнів у німецьких касках із червоними зірками, яких вітають трансвестити у віночках, красується справжнє бандерівське гасло «Слава Героям!»
Що це? І як це розуміти? Не героям-визволителям, не героям-комсомольцям, не іншим героям, а саме тим героям, про яких завжди згадували націоналісти.
Звичайно, коли добре придивитись до інших композицій, можна було б знайти ще більше цікавих моментів, що проливають світло і на справжню суть совєцької епохи, і на потворні сторони новітнього вітчизняного парламентаризму. Наприклад, розгледіти концтабірну вежу з Гулагу, що нависла над будівниками Дніпрогесу... 
Але й цього достатньо.
І залишається лише порадіти за гаспод і таваріщєй Калєснічєнка, Сіманєнка й іже с німі, яким чи не щодня доводиться підзаряджатися такими високохудожніми шедеврами з прихованим змістом. Бо це справді чудово! Як намалював художник – Слава Героям!
