Радники Януковича й Азарова визнали остаточний розкол Партії регіонів

Часто в політиці знакові речі озвучують представники нижчої ланки. Майже завжди це не просто їхня особиста думка, вона відображає конфлікти на найвищих рівнях.


Несподіване інтерв’ю регіонала Олега Царьова сайту «Форбс» – того самого штибу. Якщо стисло, відомий прокремлівськими настроями депутат каже, що його колеги з фракції ПР разом із комуністами звернуться до Конституційного Суду щодо визнання незаконною Угоду України про асоціацію з ЄС.

Далі Царьов майже погрожує Януковичу, що Росія не підтримає його на виборах 2015 року. У народного депутата є навіть план Б, який, до речі, співпадає зі сценарієм «ПіКу» про ставку Кремля на проросійського кандидата, яким може бути Віктор Медведчук.

Реакція з іншого боку була миттєвою. Удар назустріч нанесла Ганна Герман, яка натякнула, що відповідає саме Царьову. За її словами, «європейський вибір України – це воля її народу, який, за Конституцією, є єдиним джерелом влади в нашій державі». Герман дала знати, що це не її думка, а безпосередньо президента: «Воля народу є також єдиною легітимацією будь-якої влади, і нинішньої зокрема. І священний обовʼязок кожного уряду та кожного правителя – захищати і виконувати волю народу».

До речі, якщо Царьов – радник Миколи Азарова, то Герман – Віктора Януковича; вони – офіційні лейби двох віп-регіоналів. Отже, хто подумав, що вони презентують великі конкуруючі групи в одній партії, – той правий.

Цей момент без перебільшення знаковий, тому що показав розкол найпотужнішої партії сучасної України. За мірками історії конфлікт між прокремлівською та, умовно кажучи, проєвропейською групами в ПР розвивався миттєво. У 2010 році Янукович ще показував, що виконуватиме волю своїх виборців – змусив парламент проголосувати за «харківські угоди». Прийняття мовного закону в 2012-му, ймовірно, вже стимулювалося за інерцією. Проте підписання Угоди з ЄС можна також інтерпретувати як зраду президентом виборців Сходу та Півдня України. Що може мати серйозні наслідки у виборчій кампанії 2015 року.

Хоча, можливо, це не зовсім так: за соціологічними опитуваннями, частка громадян України, які підтримують інтеграцію з ЄС, збільшилася до 59 %. Герман тут права. Тож для чинного президента майбутнє виглядає не таким і трагічним.

Кому насправді невесело зараз, так це Віктору Медведчуку. Ще не так давно він агітував за референдум (пам’ятаєте рекламні бокси: «Країною правиш ти, а не політики!»?). А місяць тому рух «Я – за Україну в Європі» почав збір підписів за вступ до Євросоюзу. Гроші там можуть бути серйозні, бо кампанію планують провести по всій країні та навіть у Вільнюсі. Маючи бажання, Банкова легко використає цей чи інший рух для проведення референдуму. Тож Медведчук агітував за чужий і контраверсійний проект – таке буває, якщо забути, що референдум під силу тому, в кого є адмінресурс.

Такий зараз стан речей на сьогодні, друзі. Думаю, скоро ми побачимо стрімке розгортання подій у політиці...