Україна на роздоріжжі.
Так вважає журналіст Гліб Простаков.
Кінець січня 2015 року. Трохи більше місяця до чергових виборів президента України. Відмова від асоціації з Євросоюзом і безперервні, але мирні акції опозиції підірвали рейтинг Віктора Януковича. У владі - розкол. Поряд з чинним президентом на вибори йдуть кандидати від кількох впливових провладних угруповань.
Єдиного кандидата від опозиції теж немає, її лідери конкурують між собою так само жорстко, як і з претендентами на вищий державний пост з табору опонентів. Всі воюють з усіма, так само як всі готові з усіма домовлятися. Економіка невпевнено зростає - свою справу роблять знижка на газ та міждержавний кредит від Росії в 15 мільярдів доларів.
Курс гривні стабільний. Захід робить ставку на другий тур і підтримку того кандидата від опозиції, який вийде у фінал президентських перегонів. Москва готова зробити ставку на будь-якого з провладних кандидатів, які вийдуть у другий тур. Битва за Україну - брудна, жорстка, але без вогнепалу.
Тим часом світ продовжує розігріватися. У Сирії - пекло. Росія і Іран домовилися про військове співробітництво. Засідання країн БРІКС відбуваються все частіше, а риторика порядку денного організації носить все більш антиамериканський характер. Китай фактично анексує північ М'янми з її величезними запасами платини. Газпром будує газопровід в КНР, тоді як США прискорено роздають ліцензії на експорт сланцевої нафти в Європу та Азію. Ціни на нафту знижуються до 80 доларів за барель. Туреччина, втомившись від переговорів про майбутнє членство в ЄС, йде на загострення відносин з Грецією в кіпрському конфлікті. Зростає кількість прикордонних сутичок між Азербайджаном і Вірменією, що загрожує перерости в наступну карабахську війну. Японія заарештовує чергове риболовецьке судно з російським прапором у своїх територіальних водах - це новий дипломатичний скандал. Японського посла висилаються з Москви. Венесуела - головна точка нестабільності в Південній Америці...
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: BBC: Донецький аеропорт мав символічне значення для всіх
Так могла б виглядати альтернативна картинка реальності для нашої країни і світу. Вона не те щоб дуже різниться з тією, яку ми бачимо сьогодні. Але є одна важлива відмінність. Тектонічний розлом виповзає назовні цивілізаційного і геополітичного конфлікту пройшов не по Україні. До нещастя для нас, з нескінченного числа ймовірностей розвитку подій нам дісталася та, яка привела до краху української економіки, втрати територій, війні, смертей і виразці ненависті, термін лікування якої - десятиліття.
Так, ми не вірили, що Янукович піде сам. Ми боялися перетворитися в Білорусію, де, поплескавши в долоні на центральній площі, ризикуєш бути упакованим в автозак. І ми не хотіли долі Єревана, який понуро пішов в Євразійський Союз, побоюючись азербайджанського реваншу за Карабах. Ми всього цього не хотіли, але те, що ми отримали, - ще гірше.
Чи Могли ми знати? Навряд чи. Чи був наш вибір усвідомленим? Не був. Але найгірше те, що ми не розуміємо, яка велика мета здатна затьмарити собою понесені втрати. У медалі немає зворотного боку. Життя без Януковича не варто життів тисяч українців і зубожіння мільйонів. Якщо ми платимо за шанс для нової України, де план її побудови? Два найбільш масштабних проекту нової влади - люстрація і судова реформа - ось-ось збанкрутує. Правди про події річної давності на Майдані як не було, так і немає. Кабмін рясніє іноземцями, вихідцями з інвесткомпаній, відмінно смотрящих в кадрі, але мало що вирішальними. Президент чудово виступає за кордоном, а ми продовжуємо відчувати підтримку всього цивілізованого світу». У подяку за це ми утримуємо Піски, в яких ніхто не живе, донецький аеропорт, де ніщо не літає і ніколи не злетить. Так, це наша земля. І все ж, який план?
Джерело: | Теги: Україна
