Потрібна агресивна модернізація. А уряд не налаштований на зміни. Залишати все, як є, – це рухатися назад, – каже Павло Ковтонюк, експерт у сфері охорони здоров'я
Чим відрізнятиметься від попередніх нинішня хвиля коронавірусу?
– Досвід інших країн свідчить, що коронавірусна хвиля нікого не омине. Проходить швидше і важче через штам Delta, який зараз домінує. Його здатність до поширення утричі вища за попередні. Спочатку триває повільне зростання, а потім – вибух. Де населення мало вакциноване – багато людей потрапляють у лікарні чи помирають. Де щеплених більшість – там захворювань небагато, госпіталізують значно менше, ніж раніше, а помирають одиниці.
Україна готова до нової хвилі?
– З погляду вакцинації – ні. Не зможе вплинути на перебіг цієї хвилі, бо нещепленого населення набагато більше. Двома дозами захищено близько 10 відсотків. Але навіть у країнах, де вакциновані 60 процентів, все одно висока захворюваність.
У стратегії вакцинації варто враховувати дві речі. Перше – уряду слід орієнтуватися на наступну хвилю. Друге – на індивідуальному рівні кожен повинен захистити себе сам.
Від коронавірусу українців вмирає більше, ніж від автомобільних аварій, утоплень, пожеж, отруєнь, убивств разом узятих за весь рік. Від початку пандемії в суспільстві применшують загрозу цієї хвороби, писали ви. Чому?
– Применшення пандемії в нас процвітає як явище. Багато людей упевнені: якщо не бачать пандемії, то її немає. Торік дехто намагався робити науковоподібні обґрунтування, маніпулювати. Підраховували загиблих у аваріях, захворювання на грип. Порівнювали з ковідом. Потрібен був рік, щоб зрозуміти: коронавірус набагато страшніший за ДТП і грип.
Ви казали, що зараз важливо довіряти науці. І щоб уряд співпрацював з ученими. В Україні це відбувається?
– Довіряти науці та співпрацювати з ученими – різні речі. Перше – про настрої в суспільстві. Уряд може працювати з науковцями, але люди все одно не довірятимуть ні науці, ні уряду. У США це переросло в соціальну проблему. Суспільство поділене ковідом – щодо ставлення до вакцинації та дотримання маскового режиму. Поширеною стала відмова від щеплень із релігійних міркувань. У західному суспільстві це може бути приводом не вакцинуватися. Багато людей стали релігійними. У нас це має іншу форму.
Коронавірусна хвиля нікого не омине
Достатньо так званих експертів кажуть, що коли людина перехворіла, може не вакцинуватися. Наука перетворюється на різновид релігії. Ніби це не об'єктивна річ, а вірування одних людей проти інших. Постмодерний тип мислення, коли все відносне й немає фактів, прийшов і в науку. Ти вважаєш, що ковід загрозливий, а мій професор каже, що безпечний, і ти не маєш права нав'язувати свою думку. Ця тенденція страшна. Вона є в Україні й у всьому світі.
Світ науки відривається від світу суспільної думки. Вчених вважають закритою елітою, яка керує суспільством і вказує йому, що робити. У людей виникає спротив. Вони хочуть бути незалежні. Це прагнення набуває непривабливого вигляду.
Ми повинні зрозуміти, що наука – не релігія, а факти, які проходять складну об'єктивну процедуру народження через дослідження багатьох учених. Науковцям теж треба розуміти, що не кожне їхнє слово негайно братимуть на віру. Треба тяжко трудитися для пояснення, переконання. Тільки так це працюватиме. Інакше повториться наша історія із закриттям парків. Їх закрили, посилаючись на наукові дані, а потім Віктор Ляшко (теперішній керівник МОЗ, у травні 2020‑го був головним санітарним лікарем. – Країна), заявив, що це було для психологічного ефекту. Люди одразу зневірилися в науці.
Як оцінюєте українську кампанію вакцинації?
– Головне – що вона в нас є. Те, що відбувалося з лютого до червня, був провал. Порівняно з іншими країнами ми останні у списку за показниками – як кількості вакцинованих, так і швидкості, з якою рухаємося вперед.
Наука перетворюється на різновид релігії
Не можна знецінювати зусилля уряду, інфраструктуру, яку розгорнули, і старання медиків. Але ми не робимо того, що могли б. Із такою швидкістю ця кампанія затягнеться на кілька років, якщо не змінимо підходів.
Які головні уроки для світу після пандемії?
– Людство має навчитися скромності – це перший урок. Занадто швидко почали вважати, що проблеми вирішені й ми на вершині. Цей снобізм потребує перегляду. Західний світ, який ми вважаємо взірцем цивілізації, погано відповів на цю пандемію. Їхні складні системи біологічної безпеки, громадського здоров'я провалилися. Всесвітня організація охорони здоров'я склала рейтинг найбільш готових до пандемії країн. На початку 2019‑го перше місце посідали Сполучені Штати. Але на сьогодні вони найгірше відповіли на пандемію. Маючи найкращу систему охорони здоров'я, яку копіювали всі, США зазнали провалу.
Другий урок – треба жити в постійній готовності, не розслаблятися. Західні країни не повірили в пандемію і згаяли час. Інакше повелися азійські держави. Вони пам'ятали пандемії 2002‑го і 2012‑го. Одразу зрозуміли, що треба робити.
Людство має навчитися скромності
Третій урок: пандемія – це не про епідеміологів, а про суспільство, політичне лідерство. США має чудову систему громадського здоров'я, але за державним кермом стояв популіст, який поляризував суспільство, підігрів антивакцинаторські й антинаукові настрої. По суті, це відрубало ногу системі громадського здоров'я Штатів. А країни, що не мали такої розвиненої системи, але були згуртовані й із сильним лідером, як-от Скандинавські та Нова Зеландія, продемонстрували дива.
Пандемія дала поштовх розвитку української медицини й системи охорони здоров'я? Чи, навпаки, гальмує медреформу?
– Помітимо з відстані. Зараз цього не видно. Ефекту в медицині та суспільстві загалом від пандемії не побачимо. Вона прискорила певні тенденції. Більші й серйозніші за неї. Поляризація суспільної думки тривала й раніше, але прихована, спляча. Не було питання, щодо якого люди мали займати позицію. Коли ж воно постало, розділилися на табори. Те саме стосується нашої медицини.
Пандемія виявила її негативні та позитивні якості. Мені вона продемонструвала те, про що наша команда говорила, перебуваючи в Міністерстві охорони здоров'я. І що сприймали агресивно. А виявилося правдою. Величезна кількість лікарень в Україні – це тільки будівлі з вивісками, які не можуть надати людині допомогу. Бо мають фінансування тільки на утримання приміщень. Але там немає умов для лікування, не вибудувана система, персонал не знає, що робити, коли потрапляє людина з ковідом. Під час зимового спалаху хворих везли в конкретні заклади, про які знали, що там є анестезіолог і медсестри, які можуть дати раду.
Із позитивного: пандемія показала, що реформа триває і має силу. Національна служба здоров'я напряму працює з кожною лікарнею у країні. Була можливість швидко сформувати ковідний пакет оплати і профінансувати заклади, які найкраще справляються з коронавірусом. Отримали стабільне постачання й могли не перейматися через гроші. До реформи ці кошти проходили б через купу чиновників, сесії місцевих рад, губилися би по дорозі. Був би той самий героїзм лікарів, що бачимо зараз, але без фінансування. Тепер медики ковідних лікарень мають нормальну зарплату й бюджет для закупівлі необхідного.
Що вдалося зробити в медреформі з 2014 року? Хто їй чинить найбільший спротив?
– Як людина, яка її спланувала і втілювала, можу сказати, що реформа потрібна. Я не бачив зважених критичних оцінок. Прочитав би їх із задоволенням, бо не хочу жити у своїй бульбашці. Обіцяли багато аудитів, але ніхто жодного не провів. Альтернатив радикальній реформі немає. Президент каже, що ми хочемо в НАТО і ЄС. Але маємо себе запитати: з чим ми туди йдемо? Як почуваємося, коли потрапляємо в лікарню? Що думаємо про медицину? У нас люди масово її бояться. Живемо у страху за своє здоров'я. Я недавно був на навчанні, де лектор казав: "Уявіть, що через рік усі ваші плани зникли. Чому таке могло статися?" Більшість на першому місці назвали хворобу. Ми панічно боїмося захворіти.
Забираємо час не тільки в себе, а й у дітей
Питання лише в тому, радикальна реформа буде скоро чи ні? Ми хотіли її робити, вона мала бути швидше. Зараз не хочуть – сповільнилася. Забираємо час не тільки в себе, а й у дітей. Так хоча б вони могли пожити з медициною принаймні рівня Чехії. Але через бездіяльність і діти цього не зможуть. 40‑річні мають розуміти, що за 20 років їм буде потрібна краща медицина. Це залежить від них, від їхньої позиції, зокрема на виборах.
Нинішня політична еліта реформи не робить. Просто забрала від неї руки. Але її і не згорнули – це добра новина. Відклали на невизначений час.
Із 1 квітня діє програма медичних гарантій. Вона має забезпечувати оплату більшості лікувань і діагностик із держбюджету. Та часто пацієнти скаржаться, що з них усе одно вимагають гроші за операції чи обстеження. Як оцінюєте запуск цієї програми?
– Оцінюю, як і люди. Ми отримали від совка таку річ, ніби нам щось гарантовано. Держава скопіювала з конституції УРСР 1978 року норму про безоплатну медицину. Але забезпечити це фінансово не може. На початку реформи оголосили, що держава не може оплатити всі медичні послуги в лікарнях. Треба скорочувати або кількість послуг, або лікарень. Бо вона в нас – найбільша в Європі. Закон про медреформу передбачає, що обсягу послуг сильно не урізатимуть. Лишився широкий пакет необхідних. Не надана вчасно життєво необхідна допомога призводить до погіршення стану пацієнта. І потім на людину в значно гіршому стані доведеться витратити більше з бюджету.
Треба скорочувати або кількість послуг, або лікарень
У світовій практиці надається широкий пакет основних послуг. Але ми не можемо цього зробити в усіх лікарнях. Програма медичних гарантій запрацювала б, якби було жорстке рішення, що в нас у кожному місті, області, районі є певні заклади, які відповідають стандартам якісної допомоги. З ними Національна служба здоров'я укладає договір і платить достатньо грошей. Але тоді доведеться змиритися, що деякі лікарні треба реструктурувати, об'єднати й навіть закрити.
2020‑го треба було ухвалити це рішення. Не зробили. Роздали гроші всім потрохи. І знову більшості закладів бракує коштів. Бо їхні площі, штат і те, що вони реально роблять, – неспівмірні. Є поодинокі випадки ефективних лікарень – коли громада бере рішення на себе. Слабкі перепрофілювали на хоспіси, реабілітаційні центри. Поліклініки об'єднали з лікарнями. Але більшість в Україні чекає сигналу згори, а його немає.
2020‑го держава виділила на медицину 70 мільярдів гривень, цього – майже вдвічі більше – 120 мільярдів. Як вплинуло збільшення фінансування?
– Потрібні два паралельні процеси: збільшення фінансування до 5 відсотків внутрішнього валового продукту. І наведення ладу в системі. Гроші платників податків треба витрачати на результат. Зараз даємо їх усім. Але так ображаємо тих, хто виконує роботу добре. Вони заслуговують на нормальну оплату.
Крім того, у країні інфляція, тарифи потребують перегляду, підвищили мінімальну зарплату, попередній міністр охорони здоров'я Максим Степанов пообіцяв багато надбавок і доплат. Цих 120 мільярдів ледве вистачить, щоб бути на рівні минулого року.
Фінансове становище медпрацівників можна покращувати на місцевому рівні управлінськими рішеннями. Наприклад, у директора клініки вісім заступників, а ми залишаємо двох. Так вивільняємо кошти. Або відділення бачить двох пацієнтів на рік, але має величезне приміщення в центрі міста. Будівлю звільняємо, а людей переводимо в іншу лікарню. І заощаджуємо.
Як загалом оцінюєте реформи в Україні з 2014 року?
– 2014‑й – рік незалежності України. До того це було таке собі пострадянське формування. Ми не мали бачення незалежної країни.
Після Революції гідності переосмислили себе, в нас зародилася ідея України. Треба пам'ятати, що нашій державі сім років. Як для такого віку в нас усе доволі непогано. Але розвиваємося повільно. Не треба толерувати консерватизм. Краще помилятися і виправляти недоліки, ніж боятися й нічого не робити.
Краще помилятися і виправляти недоліки, ніж боятися й нічого не робити
Згадаємо 2000‑й. Чи сильно країна змінилася? Ні. Чи нас влаштує, коли 2040‑го буде такий самий прогрес? Ні. Реформ було замало. Ми не мали свого Лешека Бальцеровича (натхненник польських економічних реформ. – Країна), не мали лідера радикальних структурних перетворень. Вони відбувалися завдяки командам ексміністра охорони здоров'я Уляни Супрун чи колишньої голови Нацбанку Валерії Гонтаревої. Всупереч і через боротьбу. У суспільства був запит на зміни у 2014–2015 роках. 2016‑го почав падати. 2019‑го згас. Зараз починати якусь реформу важко. Уряд на зміни не налаштований. Україні потрібна агресивна модернізація. Залишати все, як є, – це рухатися назад.
Джерело: | Теги: пандемія
