Нинішня проблема сепаратизму і проросійських настроїв на Донбасі не виникли просто так. Передумови хвороби формувалися довгий період часу. ДНР і ЛНР стали логічним наслідком цього захворювання, яке з хронічної фази перейшло в гостру і тепер загрожує інфікувати усю Україну у випадку входження Донбасу до її складу на правах особливого статусу.
Саме Донбас став одним з центрів підтримки більшовиків ще під час існування УНР. Справа в тому, що на початку 20-го століття індустріальні міста цього регіону були заселені значною мірою не українцями, а вихідцями з Росії, які під час промислового буму масово переселялися в райони індустріалізації. Відірвані від свого історичного коріння, ці бідні пролетарські маси виявилися доволі сприятливими до ідей комуністів. Їх зовсім не цікавило питання національного самовизначення. Їх цікавило як би «насолити» буржуям, які є власниками шахт та заводів. За час існування СРСР процеси денаціоналізації на Донбасі посилилися. Якщо раніше тут переважало українське населення, то з розгортанням процесу індустріалізації і збільшенням міст зростала частка неукраїнців в регіоні. Крім того, голод 1932 – 1933 років і переселення на Донбас росіян з території РФ дало поштовх до зміни етнічної карти Сходу України. Поступово, але неухильно українська мова зникала з території Донецької та Луганської областей. Радянський режим активно працював над зміною свідомості суспільства і формуванням так званої «радянської людини». Саме на Донбасі йому в цьому напрямку вдалося досягти значних успіхів. Позбавлені історичного коріння, пролетарії стали базою російського впливу в Україні.
В часи СРСР Донбас займав привілейоване становище. Причина цьому – сировинний екстенсивний характер радянської командної економіки. Комуністичні вожді свято вірили в те, що чим більше вугілля буде видобуто, чим більше чавуну і сталі виплавлять, тим скоріше настане світле майбутнє. Їх не цікавили питання екології, якості життя чи новітні технології. Їм потрібно було виконати план п’ятирічки, а значить – видобути стільки-то тонн вугілля. Індустріалізований Донбас вважався одним з центрів пролетаріату. А пролетаріат, як відомо, був основним передовим класом в уяві творців комуністично-російської імперії. Уявлення про себе як про особливий тип людей, сформувалося у багатьох мешканців Донбасу завдяки радянській міфілогії. Пропаганда стверджувала: праця шахтаря почесна і важка. Уже тоді на Донбасі вірили, що саме вони годують всю країну. Що без їхнього вугілля настане хаос і крах. Над тим, що без продукції того ж таки аграрного сектору Донбас не виживе, воліли не задумуватися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Затримано "ДНРрівця", який хотів прикритися жінкою та дитиною
Коли Україна здобула незалежність, вона отримала у своєму складі території, які зазнали значних демографічних, світоглядних та етнічних змін внаслідок цілеспрямованої політики Росії. Однією з цих територій був Донбас. Хоча частка українців у Луганській та Донецькій областях за даними перепису 2001 року перевищувала 56%, справжніх українців серед них було значно менше. В регіоні повсюдно панувала російська мова і російська культура. Росія сприймалася мешканцями краю як не іноземна держава, а як фактично своя. Кордон між Україною і Росією був умовним. Структура промисловості, а значить і спосіб мислення багатьох жителів Донбасу теж не зазнали значних змін. У 21-му столітті стало очевидно, що доба вугілля підходить до завершення. Світ переходить на відновлювальну енергетику. Більшість шахт Донбасу стали збитковими ще наприкінці існування СРСР. В подальшому цей процес лише поглибився. Але українська влада не наважувалася здійснити модернізацію регіону та перепрофілювати його економіку. Таким чином, на Донбасі було законсервовано порядки, які панували раніше, як у сфері економіки, так і в сфері світогляду та ідеології.
90-ті роки стали для Донбасу часом первісного накопичення капіталу. Регіон перетворився в один з центрів криміналітету. Наявність великої кількості промислових підприємств стимулювала апетити бандитів. Розпочалася боротьба за вплив і ресурси. Поступово на Донбасі сформувалася власна олігархічно-кримінальна еліта, яка захопила більшість економічних потужностей краю. Для цієї еліти українські інтереси були чужі. Але вона прагнула, спираючись на економічний потенціал Донбасу та маніпулюючи думкою його мешканців, розширити свій вплив на всю Україну. Так почався процес виходу «донецьких» на загальноукраїнський рівень. Київській владі «донецькі» були потрібні. Леонід Кучма прийшов до влади завдяки значній підтримці виборців Донбасу. У червні 1999 року Партія регіонального відродження України (майбутня ПР) підписала з Леонідом Кучмою угоду про його підтримку на президентських виборах. З цього часу починається злет вихідців з Донбасу до владних вершин в Україні.
Але підтримка «донецьких» дорого коштувала для влади в столиці. По суті Донбас було віддано на відкуп «регіоналам». Без відома їх олігархів центр не наважувався робити якісь кроки в регіоні. А Партія регіонів активно використовувала міфи про те, що Донбас годує Україну, про винятковість і унікальність Донбасу, про надважливість професії шахтарів, про особливий характер донбасівців, про їхню окремішність і право на виняткові права серед інших областей України. Ці міфи дуже нагадували радянські і тому легко лягли на суспільний грунт. Завдяки вдалій маніпуляції громадською думкою Донбас жив своїм життям, а його суспільною думкою чи страхами легко маніпулювали в той чи інший бік місцеві еліти. Підгрунтя для сепаратизму і російського впливу на Донбасі було закладено ще в радянські часи. і набуло подальшого розвитку в роки незалежності України. Адже український суверенітет над регіоном був поверховий. Регіон жив своїми цінностями і своїм окремим життям, перебуваючи в полоні власних кланів та російського інформаційного простору. А в української влади не вистачило розуміння, бажання чи рішучості змінити такий стан справ.
У 2014 році, коли розпочалася агресія Росії проти України, стало нарешті зрозуміло, до чого приводить відсутність єдиної державоцентричної політики і панування в окремих областях власних еліт, які відкидають українські національні цінності та будують своє майбутнє, експлуатуючи та підживлюючи страхи і комплекси місцевих жителів. Особливо це проявилося в Криму та на Донбасі. Міфи про бандерівців-вбивць, про переслідування російськомовних лягли на благодатний грунт. Населення Донбасу в значній своїй частині так і жило світоглядом радянської епохи і вірило в свою унікальність та особливість, хоча насправді нічим, крім збиткових дотаційних шахт і переважно застарілої промисловості похвалитися не могло. І тепер воно пожинає плоди власної самовпевненості і віри у винятковість, якою так вдало скористалися вороги України.
Джерело: | Теги: Донбас
