Ярема має посадити десяток друзів Порошенка.
Про це скзав політолог Михайло Басараб.
Які перспективи Європи?
— Вона перебуває в не найкращій формі. Терористичні акти у Франції — не релігійна ворожнеча. Підстави надумані. За вигідною маркою ісламського екстремізму хтось реалізує свої геополітичні інтереси. Скоріше за все, це робота Путіна.
Яку мету він переслідував і чому обрав Францію?
— Там криза влади чинного президента. Путін вважає Олланда слабаком. Французи не дочекаються, коли його каденція закінчиться. 2017 року мають відбутися вибори глави держави. Найближчими конкурентами Олланда є Марін Ле Пен — лідерка "Народного фронту" й колишній президент Ніколя Саркозі. Її звинувачують у тісних стосунках із Путіним. Кажуть, вона часто літає до Москви, а через чеські фінансові установи російський Газпром фінансує її партію. А Саркозі — це давній друг Путіна. Розхитуючи ситуацію у Франції, той грає на підняття рівня популярності правих політиків, особливо Марін Ле Пен. Топлячи Олланда, Путін виходить на безпрограшний сценарій французької президентської кампанії — Ле Пен або Саркозі.
У Британії є такий собі Найджел Фарадж, який очолює Партію незалежності. Це маргінальна політсила, популярність якої зростає. Він заявляє, що Європа повинна пожертвувати Україною, аби зберегти стосунки з Путіним. Глава Кремля всюди ставить на політиків, які закликають до демонтажу Євросоюзу.
Західні партнери взялися за Україну, спонукають до реформ. На що можемо зараз розраховувати?
— Приїзд Сороса — гарний знак. Він був одним з ідеологів радикальних реформ у Польщі.
В Україну не підуть інвестиції, доки влада не почне робити серйозні антикорупційні кроки. Про це прямим текстом Порошенку та Яценюку говорили у Брюсселі й Вашингтоні. Поки що не помітно, щоб вони адекватно розуміли ці сигнали. Може, планують прикритися такими формальностями, як закон про люстрацію та Національне антикорупційне бюро. Вони нібито свідчитимуть про нові підходи, але не змінюватимуть систему сутнісно. Дії влади більше нагадують імітацію. Це говорить про небажання проводити системну антикорупційну реформу. Політичні та бізнесові еліти не готові до кардинальних змін правил гри.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юрій Бойко отримав змогу повоювати за Донбас
Антикорупційна реформа залежить від президента. До його квоти належать генеральний прокурор, голова Служби безпеки. Якби ці дві інституції працювали на повну потужність, ми зрушили би вже з мертвої точки.
За останній рік поміняли двох генпрокурорів. Порошенко під час призначення Яреми сказав тому: треба посадити трьох друзів.
— Порошенкові треба було просити генпрокурора посадити не друзів Яреми, а своїх. Як робив Саакашвілі в Грузії.
Справжній президент-реформатор почне з боротьби з корупцією. Саме це стане відправною точкою до серйозних змін. На жаль, на Порошенка мало сподівань. Бо в його фракції перебувають депутати, які возили на Майдан тітушок, а зараз очолили парламентські комітети. До команди президента належать бізнесмени, які працювали з представниками режиму Януковича — Калетніками, Курченком.
Як на такому тлі виглядає прем'єр-міністр?
— Будь-яким економічним реформам має передувати антикорупційна. Якби президент справлявся зі своїми функціями, то прем'єр не думав би над використанням посади для збагачення. Люди в Кабміні теж боялися б красти. А так старі схеми збереглися. Держава наскрізь корумпована.
Законів про люстрацію і про Антикорупційне бюро не треба було б приймати, якби працювали Генпрокуратура й Служба безпеки України. Якщо подивитися на закон про Антикорупційне бюро, то йому нічого не вдасться. Не зможе працювати автономно. На певних стадіях перетинатиметься з органами прокуратури, судовою системою. Суд повинен буде надавати санкції на обшуки, блокування рахунків. Якщо всі структури залишатимуться корумпованими, то ставитимуть палиці в колеса в розслідуваннях зловживань високопосадовців. Найбільше, що зможе робити бюро — оголошувати заяви про зловживання.
