Протистояння інформації.
В умовах розв’язаної Росією інформаційної війни дуже важливо вміти фільтрувати отриману інформацію, аналізувати її, робити власні висновки, а відтак – протистояти «зомбоящику» у його намаганнях маніпулювати суспільною думкою. Виробити таке вміння дієво допоможе ознайомлення з прийомами та інструментами, якими – з метою впливу на свідомість і підсвідомість людини – здавна користуються виробники кіно- і медіапродукції. Майстер-клас із протидії таким засобам провів у Чернігові історик кіномистецтва, археолог кіно, кандидат мистецтвознавства, науковий консультант Британської Королівської Академії Наук, професор Единбурзького університету (Шотландія) Сергій Гавриленко. Як тримати удар на інформаційному фронті, вчилася і кореспондент Укрінформу.
Перші маніпулятори – середньовічні «чарівні ліхтарі»
Більшість фахівців вважають, що історія кінематографа бере свій початок з 1895 року – дати паризької демонстрації братами Люм’єрами їхніх легендарних перших роликів. Сергій Гавриленко ж стверджує, що цю історію слід вести ще з 1420-го року, коли люди навчилися проектувати зображення на стіну, тобто, винайшли слайд. Технічними засобами, які дозволили це зробити, були звичайна масляна лампа і малюнок. Відтоді екранні образи й стали використовуватися для впливу на психологію людини, її свідомість і через почуття – на підсвідомість.
Слайди XV-XVI століть називалися «світловими малюнками», а апарати, які їх демонстрували («праотці» сучасних діапроекторів) – «чарівними ліхтарями». Першою за можливість маніпулювати людською свідомістю ухопилася католицька церква. Вона швидко зрозуміла, що ця новація може дати змогу не тільки добре заробляти, а й проводити певну політику.
Відтак, «чарівні ліхтарі» почали встановлювати у храмах. Під час літургії, в момент, коли освітлення дозволяло, на куполи чи стіни церков приховано проектувалися малюнки із зображенням пекельних мук. Образи, які з’являлись невідомо звідки, викликали у людей жах. Так через слайди-видіння проводилася певна, як ми зараз кажемо, пропаганда. Адже страх (і психологи це знають) – почуття, яке дає змогу проникнути у підсвідомість людини і робити з нею все, що завгодно. Друге таке почуття – сміх – почало використовуватися пізніше, з появою кінематографа.
Композиція кадрів як інструмент впливу
Раннє кіно створювалося з метою розважити публіку. До 1929 року воно було навіть не мистецтвом, а доступним і тому популярним атракціоном. До театру в ті часи потрапити було значно складніше.
Поділ на кадри з’явився вже в 1916 році. Їх композиція, тобто, певна послідовність або схема розміщення, стала одним із найважливіших художніх засобів кіно й телебачення. До таких засобів належать ще крупність плану, ракурс зйомки, світло, звук, шуми та інше. Всі вони, наголошує С.Гавриленко, – стали інструментами маніпуляції людськими почуттями та впливу на підсвідомість. У принципі, якщо не використовувати ці засоби з недобрим умислом, нічого поганого в них немає. Адже кіно для того й існує, щоб розповідати цікаву історію, змушувати глядача співпереживати чи радіти, викликати інші почуття.
З розвитком кіно і телебачення їхній вплив на людську свідомість настільки зріс, що маніпулювати останньою стало значно простіше. Цим і скористалися згодом політики Російської Федерації у своїх прагненнях посіяти ворожнечу між братніми народами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іларіонов назвав російських диверсантів в політикумі
«Ватники» у Вікіпедію не зазирають
Загалом, аудіовізуальні види мистецтв передбачають 25 рівнів занурення у людську свідомість. Російське телебачення, зазначає С.Гавриленко, працює на першому – найпримітивнішому побутовому рівні, який базується на асоціативності сприйняття інформації. Так, наприклад, у людей старшого віку, які пам’ятають, що таке Друга світова війна, слова "фашизм" і "нацизм", зрозуміло, відразу викликають негативні асоціації. З урахуванням цього, у лексикон ньюсмейкерів поступово ввели не надто відмінне за звучанням слово "націоналізм".
Споживачі телевізійної інформації, ясна річ, не полізли у Вікіпедію розбиратися у відмінностях значень цих слів (тим паче, що й Інтернетом користуються далеко не всі вони), і пропагандисти досягли поставленої мети: попри величезну смислову різницю, слова "нацизм" і "націоналізм" у багатьох росіян "продукують" однакові почуття.
Незнання предмета, констатує професор Гавриленко, викликає у людини відторгнення, більше того – обурення. І тоді у її свідомості починає визрівати образ ворога.
Методи Третього рейху в російському кінематографі
Останнім часом нерідко можна почути, що Росія у своїй антиукраїнській пропаганді користується методами головного гітлерівського пропагандиста Геббельса.
Однак майже ніхто не пояснює, в чому вони полягають. А їх, вважає С.Гавриленко, обов’язково треба знати, тому що ці методи застосовуються й нині.
Для початку варто пригадати німецький кінематограф 1933-1944 років. За цей період Третім рейхом було випущено 1200 художніх фільмів. Із них 10% містили пряму, "лобову" антиєврейську пропаганду. Такі фільми не знайшли відгуку в серцях німців, і тоді Геббельс вирішив піти іншим шляхом. Він наказав своїм студіям знімати цікаві історичні, музичні, розважальні фільми, які приваблюватимуть глядачів. Але в кожному з них мали бути присутні малопомітні епізоди за участю євреїв або слов’ян, які поводять себе не надто коректно, порівняно з симпатичними кіногероями-німцями. Крапля за краплею – і в головах глядачів сформувалася чітка думка: "Боже, які ж вони непорядні люди! Значить усе, що робить наша влада проти них – правильно".
У даному випадку інформація не нав’язувалась. Проте громадян було так підготовлено, що потрібна нацистській владі думка стала нібито власною думкою людей.
"Це і є найстрашнішим, – наголошує С.Гавриленко. – Тому що це – робота з підсвідомістю. Те саме відбулося і в Росії. Почалося воно не вчора, а 5 років тому, коли на російські екрани стали виходити серіали, де негативним персонажем завжди був «хохол». І відбувалося це не тільки в серіалах, а й у новинних блоках. Так створювався образ ворога. Тихенько, поступово..."
Що таке ефект 25-го кадру
У кінематографі швидкість переміщення плівки – 24 кадри в секунду. Зливаючись разом, вони створюють ілюзію руху. Поняття 25-го кадру виникло з появою телебачення, для якого було визначено саме таку частоту – на один кадр більше. Так народився міф про 25-й кадр, в який нібито можна непомітно закладати потрібну інформацію і таким чином впливати на підсвідомість людини. Насправді ж це – неможливо, стверджує вчений. Тому що у 25-ту долю секунди втулити щось нереально. А якщо хтось і спробує це зробити, то така інформація фізично не буде сприйнята глядачем.
Єдиним, що дійсно впливає на сприйняття і дає потрібний ефект після перегляду телепродукту, є правильно розрахована картинка і підібрана символіка, текст, звук та інші художні засоби. Саме їх вплив, зазначає С.Гавриленко, і можна вважати «ефектом 25-го кадру».
Вміння доносити правду – альтернативна зброя
Отже, що робити, аби успішно протистояти інформаційній війні та долати її наслідки? Наш гість вважає, що, перш за все, слід учити медійників переконливо доносити правду.
"Україна має серйозну проблему з подачею інформаційних матеріалів. Попри наші старання правдиво розповідати про те, що відбувається в Україні, чимало людей, і ті ж росіяни, в це не вірять. Це означає, що ми не вміємо говорити правду. І що нам треба вчитися робити це більш професійно. Аби сюжети, фільми, передачі викликали у глядачів довіру. Уміння говорити правду – це альтернативна зброя в інформаційній війні. Без цього ми її програємо", – сказав С.Гавриленко.
На його думку, для виробників теле- і відеопродукту в Україні слід організовувати відповідні безкоштовні семінари та тренінги. Долучитись до цієї справи учений закликає професіоналів і громадські організації.
Медіаграмотність дорівнює свободі вибору
Споживачеві інформації у нинішніх умовах теж треба попрацювати над собою. Перш за все, – усвідомити, що не все так просто, а його незнанням технологій створення медіапродукту завжди хтось користується. Далі – навчитися аналізувати побачене, почати прислухатися до почуттів, викликаних сюжетом чи передачею і замислюватись: з якою метою ці почуття викликалися.
"Не піддавайтесь інформації, яка на вас сиплеться. Зрозумійте, – що від вас хочуть, а тоді вирішуйте: погоджуватися з цим чи ні. Так ви для себе зробите вибір. А право вибору – найголовніше, що потрібно людині. Диктувати вам ніхто не має права", – наголосив С. Гавриленко.
За його словами, в багатьох країнах світу медіаграмотності населення, розумінню ним кіно з року в рік приділяється все більше уваги. Правильно сприймати побачене вчать навіть дітей у школах. В Україні, на жаль, цей напрямок освіти ще не залучений, і суспільство має звернути на це увагу.
Сам учений ініціює проведення в Україні серії скайп-тренінгів, на яких слухачі вчитимуться протистояти сьогоднішній пропаганді та успішно з нею боротися.
Майстер-клас українсько-шотландського вченого С.Гавриленка у Чернігові був організований місцевою правозахисною громадською організацією "М’АРТ" у рамках проведення XI Міжнародного мандрівного фестивалю документального кіно про права людини "Docudays UA". До цього подібні заходи науковець провів у багатьох інших регіонах України.
Джерело: | Теги: пропаганда
