Останні місяці партію Ніколя Саркозі долає безпрецедентний напад русофільства.
На початку лютого європейські дипломатії домовлялися про умови припинення вогню на Україні. Москва, Київ, Париж і Берлін вели напружені переговори. В кінцевому підсумку вони домоглися підписання мирної угоди в Мінську 12 лютого.
7 числа у своєму виступі на національному раді партії «Союз за народний рух» Ніколя Саркозі висловив свою думку з цього приводу. Він сказав «ні» «повернення холодної війни» і представив власні варіанти вирішення конфлікту. Його коротка мова не була підготовлена заздалегідь. Як стверджують джерела в СНД, вона застала зненацька навіть наближених колишнього президента Франції.
У ній вистачало спрощень і опущених моментів. Саркозі підкреслив, що російськомовне населення України необхідно «захистити» спеціальними силами, хоча насправді ці люди спокійно живуть на всій території країни. Крім того, він провів паралель між силовий анексією Криму (він назвав її «вибором») і незалежністю Косова, яка була проголошена після багатьох років підготовки. Сказав колишній глава держави і про ту війну, що веде російська армія на сході України: за його словами, вся відповідальність за виникнення кризи лежить на США, які «хочуть розділити Європу і Росію». Така риторика сильно нагадувала кремлівську. У залі пролунали оплески.
Кількома місяцями раніше рукоплесканием зустріли і спікера російського парламенту Сергія Наришкіна, яким був заборонений в'їзд на територію ЄС. В резиденції російського посла у Франції йому була організована бесіда з 20 французькими парламентаріями і бізнесменами.
У числі присутніх були головним чином представники СНД, але і не тільки вони: центристи Ів Поццо ді Борго (Yves Pozzo di Borgo) і Моріс Леруа (Maurice Leroy), Емерік Шопрад (Aymeric Chauprade) з Національного фронту і кілька лівих. Були там і керівники великих компаній. «Введені проти вашої країни санкції несправедливі, принизливі, провокаційні і контрпродуктивні», - підкреслив депутат СОД Тьєррі Маріані (Thierry Mariani). Він організував зустріч за підтримки асоціації «Франко-російський діалог», в якій він головує разом з Володимиром Якуніним (глава РЖД, близький соратник Володимира Путіна і один з ідеологів морального і релігійного піднесення Росії).
Хоча СНР традиційно був властивий атлантистский настрій, останні місяці в партії спостерігається безпрецедентний підйом русофільства. Причому конфлікт Москви з Європою зробив його тільки сильніше. І охоплює це всі течії партії.
Представлені аргументи досить схожі. Захід надто довго «принижував» Росію. США самі «влаштувати» революцію в Києві і намагаються створити розкол між Росією і Європою. Путін дуже важливий союзник у боротьбі з ісламським тероризмом, щоб кидати його заради другорядної проблеми. Висновок: Путіну «потрібно простягнути руку», зняти введені санкції. І поставити «Містралю».
Багато в СНР розглядають альянс з Москвою як засіб боротьби з «американським імперіалізмом» і підпорядкуванням Брюсселю. Вони активно користуються відсиланнями до голлизму. «Путін - приклад у зовнішній політиці, тому що він думає перш за все про інтереси країни, - вважає Тьєррі Маріані, голова руху "Народні праві" (представляє саме праве крило СОД). - У цьому плані він дотримується точно такої ж логіки, що і де Голль». Євродепутат від СОД Арно Данжан (Arnaud Danjean) тим не менш не згоден з подібним сприйняттям голлізму: «Де Голль виступав за незалежність, а не фальшиве неприєднання. Він не відступався від трансатлантичного альянсу в критичні моменти. І засудив вторгнення в Чехословаччину в 1968 році...»
Перейшов в лібералізм голліст Франсуа Фійон в свою чергу підкреслює дружні відносини з Володимиром Путіним, які сформувалися в ті часи, коли вони обидва очолювали уряду своїх держав. З 2012 року він провів цілу серію зустрічей з російським лідером. У всіх інтерв'ю він особливо підкреслює, що відповідальність за події на Україні лежить не тільки на Росії.
Особистість президента Путіна і його харизматичний образ мужнього захисника національних інтересів природним чином привертають бонапартистски налаштованих правих. «Це повною мірою відноситься до Саркозі, - вважає джерело в СНР. - Він вважає себе єдиним західним лідером, який може помірятися з Путіним».
Війна в Грузії в 2008 році залишила глибокий слід в душі колишнього президента, який переконаний, що здійснив справжній подвиг, вирвавши у Москви мирний договір (за фактом він був реалізований лише частково). Саркозі до цих пір відчуває вдячність президенту Росії за те, що той дозволив йому зіграти одну з провідних ролей на міжнародній арені. «У той момент у нього було відчуття, що він приборкав звіра», - згадує Жерар Лонге (Gérard Longuet), міністр оборони з 2011 по 2012 роки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СБУ заарештувала групу диверсантів з цілим арсеналом зброї (фото)
У керівництві СОД Ален Жюппе (Alain Juppé) і Брюно Ле Мер (Bruno Le Maire) підтримують нинішню позицію Єлисейського палацу, яка об'єднує санкції і відкритість до діалогу. Арно Данжан в свою чергу виступає за жорсткий курс по відношенню до Москви, але, за його власним визнанням, таких як він в партії зараз меншість: «що Відбувається, більше говорить про помилки французьких правих, ніж про відносини Росії і Франції: за подібним захопленням Путіним ховається відхід від філософських та ідеологічних основ або навіть заперечення політичного лібералізму».
Поглядаючи в бік Москви, частина правих згадує про власні тривоги з приводу передбачуваного морального занепаду Франції. Консервативне і традиціоналістської протягом зачаровано стежить за поверненням Великої Росії, що лише підтверджує Володимира Путін, представляючи себе захисником християнських цінностей перед обличчям потурального і гнітючого Заходу. Питання одностатевих шлюбів підлив масла у вогонь. Так, наприклад, Філіп де Вільє (Philippe de Villiers) говорить, що в Росії «більше свободи слова, ніж у Франції». Колишній голова генеральної ради Вандеї зустрічався з Путіним у серпні 2014 року, щоб обговорити проекти будівництва парків атракціонів в Москві і Криму (ним займається його син Ніколя).
Крім того, джерело в партії відзначає «небувалу активність Росії» і каже, що «дуже часто» перетинається з «радниками російського посольства в будівлі СНД»: «У нас багато говорили про зустрічі 1 вересня, але було й багато інших, як у Парижі, так і в Москві. Як тільки хтось говорить щось на підтримку Росії, його запрошують у Москву». Тома Гомар (Thomas Gomart) з Французького інституту міжнародних відносин підтверджує «прямі і надзвичайно активні дії російських відомств». За його словами, все це є частиною продуманої стратегії: «Росіяни, очевидно, чекають розвалу СНД і приєднання його правого крила до національного фронту. Вони вже зараз роблять ставку на це об'єднання, так як вважають, що за цим може послідувати розвал єврозони і навіть НАТО». Згоден з такою гіпотезою і Арно Данжан: «Боюся, як би це питання не привів до тісніших зв'язків з Нацфронтом».
Але чи може російський питання стати каталізатором розпаду? Ні, відповідає депутат СОД і колишній держсекретар з європейських справ П'єр Леллуш (Pierre Lellouche), тому що міжнародні питання все одно залишаються другорядними. Проте навіть він змушений визнати: «Якщо не вважати європейських питань на кшталт референдуму 2005 року, зовнішня політика вперше породжує настільки сильний внутрішній резонанс».
Джерело: