ВВС Україна: Чому біженці повертаються у Донецьк.
Мешканці Донеччини повертаються до рідних домівок, бо вважають, що перезимувати вдома буде дешевше.
Проїзд у маршрутці від Костянтинівки до Донецька коштує 100 гривень. Відстань між містами – 60 кілометрів, але це – в мирний час.
Зараз водій везе пасажирів іншими шляхами дві з половиною години, тому що пряма траса закрита: там підірваний залізничний міст та заміновані поля.
Салон переповнений. Усі пасажири – мешканці області, які повертаються додому. Костянтинівка – найближча до Донецька залізнична станція й остання, куди приходять потяги.
Виходячи з вагонів, люди беруть штурмом автобуси, адже розкладу немає, і невідомо, чи вдасться виїхати.
Родина, яка складається із мами, дорослої доньки, її чоловіка та старенької бабусі, з двома великими сумками пропускає вже третій мікроавтобус: місць немає.
Нарешті в одному з них знаходиться одне сидяче місце. На нього влаштовують бабусю, а решта членів родини із багажем їде стоячи.
У салоні тісно, валізи й сумки – майже до стелі, але ніхто не висловлює невдоволення.
"Живемо в Торезі, а діти – у Донецьку. Два місяці кочували: їздили в гості то до одних знайомих, то до інших. Тепер повертаємося з Сєвєродонецька, вдома краще, та й речей теплих у нас немає", – пояснює жінка, яка назвалася Вікторією.
Із невеликої сумки з написом Paris і зображенням Ейфелевої вежі лунає нявкання.
"З нами ще три кішки, із собою взяли, адже не кинеш. Коли їхали з Тореза, одна кішка була з кошенятами, але за цей час роздали", – додає пасажирка.
Дорогою до Донецька автобус двічі зупиняється на блокпостах Національної гвардії. Документи перевіряють лише у чоловіків до 30 років, таких у маршрутці троє.
В Авдіївці виходить, точніше – ледь перелізає через численні валізи, – родина з дитиною.
За ними – двоє дівчат із пляжною парасолькою: повертаються з моря.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російська армія захоплює Азовське узбережжя на українській території
На в’їзді до обласного центру – перший блокпост так званої "ДНР". Мішки з піском, бетонні блоки і прапор-триколор.
"Виходимо, чого чекаєте!" – наказує двом хлопцям із останнього сидіння бойовик із автоматом. Третій пасажир, який викликав увагу на цьому блокпосту, – зять Наталі з Тореза.
У жінок та літніх чоловіків документи не вимагають.
Хлопців оточують кілька бійців. Перевіряють прописку в паспорті.
"Звідки їдеш? З Криму, а ти, теж із Криму, чого не загорів? Може, десь в окопах лежав, чого мовчиш? Ви хлопці молоді. Такі нам потрібні. Допоможіть нам, ось тут і он там треба закінчити окоп. Це недовго, день-два. Ми навіть довідку вам дамо, що вас залучали до робіт із оборони ДНР", – твердим голосом обіцяє бойовик середніх років.
Така пропозиція не подобається жодному з трьох пасажирів. Наталя намагається захистити зятя: "Цьому хлопцю треба бабусю стареньку довезти, відпустіть його".
"Не хочете? За спідниці ховаєтеся? Хочете, щоб вас хтось захищав? Не буде такого! Чому не вступаєте до ополчення? Є зброя, є підтримка від Росії, все буде, хіба не видно, що зараз переломний момент?" – не стримується один із бійців "ДНР".
Другий починає нецензурно лаятися.
Хлопці-пасажири стоять, опустивши голови. Один із них обіцяє: мовляв, вступимо до ополчення, але у своєму районі.
"Всі ви обіцяєте!" – не вірить бойовик, але віддає паспорти. Автобус в’їжджає до Донецька.
В селищі неподалік від аеропорту видно зруйновані будинки й асфальт зі слідами від гусениць важкої техніки.
На Путилівському шляхопроводі – ще один блокпост. Документи вже не перевіряють, але боєць "ДНР" робить несподівану пропозицію.
"Тут іноземні кореспонденти. Ніхто не бажає вийти і сказати їм все, що думає про Україну?" – звернувся до пасажирів.
На блокпосту справді – дві камери і журналісти з мікрофонами. Але охочих поговорити не знаходиться. Двері мікроавтобуса знову зачиняються.
Останнє, що впадає у вічі, – візок для багажу із символікою донецького аеропорту. У таких візках у травні мародери тягнули товари із супермаркету "Метро" неподалік.
"Сьогодні зустріла жінок із Тореза. Кажуть, до деяких будинків газ уже підключили. Води, правда, немає, світло є. А якщо газу у нас не буде – варитимемо на вогнищі на вулиці", – ділиться планами Наталя.
В місті не працює жодне підприємство і не платять пенсії, бідкається жінка. Та альтернативи немає.
Цими днями мешканці Донеччини масово повертаються із районів, куди виїхали через бойові дії.
Закінчилися відпустки, гроші, нову роботу знайти не вдалося, а тимчасове житло було на базах відпочинку чи в літніх таборах.
Знімати квартиру не по кишені. Люди вважають, що перезимувати вдома коштуватиме дешевше.
