Чому паризькі терористи мало чим допоможуть Путіну.
Теракт в редакції Charlie Hebdo цілком ймовірно спровокує початок реальної і масштабної боротьби з радикальним ісламом в Західній Європі, проте навряд чи відверне увагу ЄС від подій в Україні, на що могли сподіватися в Кремлі
Вчорашній напад на редакцію паризького сатиричного журналу Charlie Hebdo не виявився цілком несподіваним. Насправді, йому передувала серія мутних історій з безладними нападами якихось напівбожевільних, на кшталт того, що атакував з ножем поліцейську дільницю в Турі в кінці грудня – і був застрелений. Офіційний Париж явно готувався до чогось масштабного – проте формально все списував на сезонне загострення божевілля. При тому паризьку столицю вартували підсилені та добре озброєні патрулі. Що не допомогло уникнути вчорашнього кровопролиття.
Звісно, вчорашній напад був цілком іншим порівняно з грудневими – холоднокровним, жорстоким і добре прорахованим. І про його реальні цілі, на жаль, можна тільки здогадуватися. Ймовірно, це була демонстрація сили – спеціально для відверто слабкого президента Олланда. Можливо, це була провокація, що мала на меті радикалізувати як французьких ультраправих, так і величезну мусульманську діаспору у Франції. А може, покидьки в чорних масках справді вірили, що відкривши стрілянину у редакції, зможуть залякати європейську пресу. Хоч не можна цілковито виключити і версію загострення божевілля. Хороша військово-тактична підготовка нападників жодним чином не гарантує психічного здоров’я, а готовність Аль-Каїди записати на свій рахунок чергову криваву і безглузду стрілянину не свідчить про її реальну причетність до події.
Для Франсуа Олланда, чиєю головною спеціалізацією в останні місяці стала постановка "рекордів президентського антирейтингу" (в лютому близько 79% французів були незадоволені його політикою) все, що відбулося, стане непростим викликом. Зважаючи на його подальшу відповідь на цей виклик, він або й зовсім втратить залишки лідерського авторитету, або навпаки, зможе підлатати побите міллю реноме.
Український сектор Інтернету оббігла панічна ідея про те, що початок нової "великої війни з терором" покладе край європейській підтримці Україні – бо європейцям і часу з силами не вистачатиме, і з Росією доведеться подружитись для спільної протидії ісламістам.
Втім, навряд чи це справді так. Бо геополітичне протистояння з Росією і війна з тероризмом – в першу чергу, внутрішнім – події радикально різних форматів, і вимагають від європейських держав цілком різних ресурсів. Перша – фінансово-політичних, друга – поліцейських та військових.
Звісно, російська пропагандистська машина здійме життєрадісний вереск на тему "забудьте Україну – давайте разом воювати з тероризмом". Проте, будемо надіятись, що європейським лідерам вистачить глузду щоб зрозуміти, що ця пропаганда немає нічого спільного з реальністю. Бо ніяка співпраця з Росією не допомогла б французам протидіяти двом власним громадянам, які чи то діяли "за покликом серця" разом зі своїми однодумцями, чи то виконували вказівки єменської Аль-Каїди. Як не допомогла б ніяка "плідна співпраця" з Кремлем уникнути останніх терактів в Канаді чи Австралії.
Показова, в цьому плані, реакція на теракт не тільки російських "тролів", але й Ради муфтіїв Росії. Організація російських мусульман, звісно, висловила співчуття загиблим і засудила теракт. При цьому в заяві Ради муфтіїв підкреслюється неприпустимість як "провокацій", так і "неадекватної реакції на них".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Співачку Валевську прогнали з власного концерту
"Гріх провокації в нашому світі не менш небезпечний для збереження миру, ніж гріх тих, хто на цю провокацію здатний піддатися", - так схарактерихували російські мусульман публікацію карикатур і розстріл 12 осіб у редакції. У зв'язку з цим Рада муфтіїв закликала ЗМІ "пам'ятати про внутрішню цензуру, про повагу почуттів людей іншої культури". Чи може хтось вірить, що цей перл мудрості доброти і "цензурованої демократії" побачив світ, не маючи на собі кремлівської візи?
Врешті, і протистояння по лінії НАТО-Росія вже давно вийшло за рамки виключно українського питання, і повернулось до старих і недобрих реалії періоду гонки озброєнь. В першу чергу – ядерних.
Чим реально зашкодить вчорашня трагедія – так це ймовірним зростанням рейтингу "Народного фронту" Марін Ле Пен. Міцно пригодована Кремлем "націоналістична опозиція" не пропустить нагоди набрати відсоток-другий на антиісламській риториці.
Проте, не виключено, що вчорашні криваві події можуть мати і несподіваний ефект для організаторів, виконавців та всіх адептів "халіфату". Бо Франція, яка в останні роки традиційно була достатньо лівою, проарабською та скептичною щодо протидії радикальному ісламу, має ще одну рису. Любов до свободи слова, на яку був формально націлений вчорашній теракт. Люди, які готові вбивати за слова, не знайдуть у Франції ні співчуття, ні підтримки. І вчорашній вихід французів на вулиці показав їхній настрій щодо всієї події.
Радикальне ісламське підпілля – насправді відносно малочисельна частина мусульманської діаспори в Європі. І тільки недалеке, а нерідко – наплювальницьке ставлення спеціальних служб, які звикли провали в своїй роботі маскувати "складністю роботи з меншинами", до яких слід "зберігати толерантність", дозволили цьому підпіллю зростати і міцніти. Про це говорить хоча б той факт, що значна частина осіб, які вчинили теракти в Європі та США в останні роки, були добре відомі спецслужбам. Відомі – проте не знешкоджені. І низка успіхів приміром, британської поліції, які впродовж кількох останніх років вдалось знешкодити чимало радикалів, котрі готували силові акції, свідчить про те, що ісламський радикалізм – цілком здоланна загроза, в разі, якщо суспільні інституції виконують свої функції, а іммігрантів з інших країн примушують виконувати закони нової батьківщини, до якої вони цілком добровільно прибули.
Залишається надіятись, що вчорашні заяви французького уряду та силових структур, рівно як і суспільні настрої, проявлені демонстрантами, знайдуть плідне застосування. У вигляді ретельно спланованих поліцейських акцій, а не погромів, та належної відповіді з боку політичного середовища, а не зростання ле-пенівської злоязикої пропаганди. В такому разі на Ейфелеву вежу знову можна буде дивитись уважно і спокійно, не відволікаючись на похмурих хлопців зі штурмовими гвинтівками, котрі прогулюються між туристів, вишукуючи поглядом смаглявих іноземців.
