Чому інші автократи заздрять Володимиру Путіну.
Так вважає американське видання "Foreign Policy".
На Заході Володимира Путіна прийнято не любити. Роман з кровожерними сепаратистами зі сходу України остаточно зіпсував імідж в демократичному світі. У листопаді йому довелося достроково залишити саміт «Великої двадцятки» в Австралії після того, як виявилося, що його ігнорують всі лідери, які хоч щось значать.
Однак його офіційний візит до Єгипту, який відбувся на цьому тижні, виглядав зовсім інакше. Єгипетська державна преса лестила російському лідерові відчайдушно. На вулицях Каїра висіли його портрети, а одна газета навіть передрукувала його фотографії з оголеним торсом (що в ісламських країнах в принципі не прийнято). Президент Абдель Фаттах аль-Сісі (Abdel Fattah al-Sisi) буквально засяяв, коли Путін подарував йому новий автомат Калашникова.
Журналісти багато говорили про практичну підґрунтя візиту. Безумовно, у зміцненні диктатури Сісі зараз псуються відносини з американцями, тому режим намагається показати, що він може знайти собі друзів і в інших місцях.
Проте, судячи по всьому, не тільки в цьому. Дуже показовою в цьому сенсі довга захоплена стаття про Путіна, що вийшла в газеті «Аль-Ахрам» - офіційному рупорі режиму аль-Сісі. У неї з захопленням розповідається, як Путін, який починав звичайним офіцером радянської розвідки, став одним з провідних авторитарних лідерів світу, відновив національну міць Росії і - що важливо - показав дулю американцям. Кореспондент Washington Post Ерін Каннигем (Erin Cunningham) зазначає, що єгипетський президент, який прийшов у владу з військової розвідки, тільки радіє, коли його порівнюють з московським дзюдоїстом і мисливцем на тигрів. «Путін, як і Сісі, сприймається як сильний правитель, що пригнічує інакомислення і дає відсіч Заходу», - пише вона.
Сісі - не єдиний, хто в присутності Влада демонструє явні ознаки закоханості. У певних колах захоплення Путіним явно виходить за рамки необхідного дипломатичним протоколом. Зрештою, серйозні причини підлизуватися до Пекіну є майже у всього світу, проте світові лідери чомусь не поспішають наслідувати особистому стилю Сі Цзіньпіна. Варто зауважити, що в самому Китаї серед простих громадян існує щось на зразок культу особи Путіна. За даними одного опитування, рейтинг російського президента в цій країні склав 92%. Його провідний китайський біограф стверджує, що його книги про Барака Обаму, Маргарет Тетчер і Нельсона Манделу продаються набагато гірше, ніж написана ним же біографія Путіна.
Не варто забувати і про дифірамби, які вже давно співає російському президенту президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган (Recep Tayyip Erdogan). Він, ймовірно, вважає кар'єру Путіна чимось на зразок навчального посібника, яке пояснює, як скасувати демократію і замінити її націоналістичної автократією, що спирається на релігію та «консервативні цінності». Правда, у Ердогана релігія інша, але кого хвилюють такі дрібниці? Як і колишній офіцер КДБ, який став православним християнином і зіркою вірусних відеороликів, Ердоган намагається виглядати одночасно глибоко віруючою людиною і відвертим мачо, не приховує свого зневажливого ставлення до політкоректності будь-якого сорту.
Путіна взагалі люблять популісти. Президент Венесуели Ніколас Мадуро (Nicolas Maduro) запропонував висунути його на Нобелівську премію миру. Президент Аргентини Крістіна Фернандес де Кіршнер (Cristina Fernandez de Kirchner) похвалила російського президента за політику щодо ЗМІ та анексію Криму. Від однієї з промов, виголошених минулого літа угорським прем'єр-міністром Віктором Орбаном, путінізмом просто тхнуло. У цьому виступі Орбан міркував про переваги «нелиберальной демократії», під якою він, судячи з усього, передбачає певну форму «м'якого» авторитаризму, підтримуваного більшістю населення, - щось на зразок російської або турецької версій автократії, що передбачають періодичне проведення виборів. Не дивно, що європейські друзі Орбана починають в ньому сумніватися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Топ-10 найгучніших культурних скандалів 2014 року в Україні
Втім, не всіма членами путінського фан-клубу рухають виключно ідеологічні мотиви. Путиномания - широке явище, що зачіпає людей різних поглядів. У Британії в теплих почуттях до російського лідера визнавалися як англійська націоналіст Найджел Фарадж (Nigel Farage), так і шотландський націоналіст Алес Селмонд (Alex Salmond). Путіну симпатизують і ультраправі (наприклад, француженка Марін Ле Пен) і ультраліві (наприклад, новий прем'єр-міністр Греції Алексіс Ціпрас, який очолює партію СІРІЗА, яка виступає проти політики економії). У Сполучених Штатах на його захист встають вийшли в тираж голлівудські зірки, ліберальні професори і консерватори-гомофоби.
Секрет привабливості Путіна, насправді, проста: якщо ви ненавидите глобальне переважання Америки і все, що вона з собою несе - економічний лібералізм, права секс-меншин, нескінченних «Сімпсонів» - кремлівський спецагент вам, швидше за все, буде подобатися. Зрештою, який у вас вибір? Комуністична партія Китаю? Це нудно. Іранські аятоли? Забагато благочестя. Венесуельці, білоруси, суданці? Просто несерйозно. Зате путінська Росія - велика, крута і добре озброєна країна з пікантним відтінком низькопробної поп-культури і неофашистського самовдоволення. Хіба не здорово?
Що ще важливіше - Володимир Володимирович не соромиться на цьому грати. Хоча йому подобається зображати з себе розсудливої державного діяча, він з радістю приміряє на себе інші ролі. Своїм біографам він розповідав, що в молодості був «шпаною». Не так давно він сфотографувався у компанії затягнутих у шкіру байкерів. Він - «поганий хлопчик», здатний зневажливо відгукуватися про жіночності Хілларі Клінтон і жартувати про зґвалтування. Це сумно, але багатьох подібні речі притягають - така вже людська психологія.
По суті, стиль не менш важливий для Путіна, ніж політичний курс. Відповідно, його періодичні войовничі витівки - не випадковість і не побічні ефекти, а невід'ємна частина ретельно прорахованої стратегії залякування. Чимось схожим займається Ісламську державу, коли в спробах налякати ворогів і залучити однодумців поширює відеоролики з обезглавливаниями.
Однак, скільки б друзі Путіна ні клялися йому у вірності, країна, яку він очолює, скочується зараз до ізоляції - більш глибокою, ніж коли-небудь після кінця 1980-х. Санкції продовжують діяти, ціна на нафту продовжує падати, і на цьому тлі бравада людини в Кремлі починає виглядати все фальшивее. Цілком можливо, що скоро нічого, крім цієї бравади, у нього не залишиться.
Джерело: | Теги: Путін
