Росіяни почали боротьбу з путінською пропагандою

Життя в Україні зцілює росіян від путінізму.

Мій племінник Артем приїхав з Росії рік тому. У Красноярську він жив з матір'ю, працював барменом, присів на ігрові автомати, програв велику суму грошей, набрав кредитів у банках. Мати вирішили відправити його від гріха подалі в Україну до бабусі, яка живе в Асканії-Новій на Херсонщині.

Артем приїхав агресивний, весь затиснутий, нервово реагував на критику щодо Росії, боготворив Путіна, до всього українського ставився зверхньо, як до другосортного. Хоча сам за походженням українець, але вважав себе росіянином.

Його мати – моя сестра – народилася на Кіровоградщині, батько родом із Київщини. Вони побралися в Асканії ще за радянських часів, поїхали до Красноярського краю на заробітки, там розійшлися. Олександр повернувся в рідну Таращу, а Люба лишилася з сином, ростила його сама.

В Асканії Артем кілька місяців ще жив і дихав Росією. Дивився російські телеканали через супутникову антену. Довго вірив, що російських військ на Донбасі нема, а ополченці воюють із фашистами.

По селищу ходив напружений, готовий щомиті битися з бандерівцями.

– Пусть только попробуют меня тонуть, – казав з погрозою. – Я 5 лет занимался восточными единобоствами, был призером краевых соревнований. Завалю любово. Буду бить сразу в лоб.

Але його ніхто не чіпав. Місцеві хлопці ставилися до нього приязно, хоча знали, що він із Росії. Більшість з них спілкуються російською попри те, що школа в селищі українська.

А незабаром Артем знайшов тут своє кохання.

Біля Асканії кілька місяців стояв блок-пост. Там служили солдати з Західної України. Вони ходили в місцевий магазин скуплятися.

– Настоящие украинцы, – казав про них Артем. – Все разговаривают чисто по-украински. Нормальные ребята. А чё нам говорили, что они бандеровцы и фашисты?

Якось він навіть купив у них дешево мішок цукру для бабусі. Мабуть, цей продукт був із гуманітарної допомоги від місцевих бізнесменів.

Улітку й восени Артем наймався на роботу на поля. Ця робота давалася йому, міському жителю, тяжко. Доводилося вчитись орудувати сапою, тягати сітки з цибулею та ящики з помідорами. Узимку він сидів без роботи. Чекав весни, щоб поїхати до Росії працювати за професією.

За рік, що він прожив у бабусі, його погляди кардинально змінилися. Тепер для нього Путін – узурпатор, що розв'язав війну, а українці – патріоти, які захищають рідну землю.
Коли телефонувала його мати і вчила бути обережним, аби не потрапити під гарячу руку "бандерівців", він її обривав:

– Мам, да нету здесь никаких фашистов, это всё путинская пропаганда.

Почувши таку "крамолу", Люба зривалася на крик:

– Тебя что там уже зазомбировали?

Артем вимикав мобільник.

Кілька днів тому він поїхав до Геленжжика, що в Краснодарському краї. Там наша родичка працює шеф-кухарем у ресторані, пообіцяла йому місце бармена. Артем дізнався, що через райцентр ходить автобус Одеса-Краснодар.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для чого Коломойський створив нову парламенську фракцію

– На границе с Крымом с автобуса не выходи, - казала йому мати. – Там укры русским руки-ноги ломают.

Артем засміявся. У таке він більше не вірить. Рік життя на історичній батьківщині зцілив його від путінізму.

– Заработаю денег, вернусь, – сказав він на прощання. – Хочу жить в Украине. Здесь совсем другие люди. Надо было мне раньше к бабушке приехать. Я бы вырос совсем другим человеком.