Вибори 26 жовтня у Верховну Раду ознаменували значними скандалами та дежавю.
Окрім речей, коли до Ради пройшли злочинці з "Опозиційного блоку", колишні регіонали, були й інші цікаві моменти з проєвропейського табору та по мажоритарці.
Існує приказка, що найкраще запам'ятовується останнє слово або дія. Вибори до Верховної Ради мали стати зразково-показовими для демонстрації того, що влада контролює ситуацію в країні, здатна забезпечити наступність і легітимність найвищого законодавчого органу.
Затьмарювала ситуацію неможливість організувати голосування в Криму та низці округів Донбасу, але це закономірно списували на особливості воєнного часу і геополітичні обставини.
«У нас насправді була одна з найкращих виборчих кампаній за останні два десятиліття. Тобто це вибори, за які Україні не соромно», – вважає глава Комітету виборців України (КВУ) Олег Кошель.
Він відзначає відсутність застосування адміністративного ресурсу, системних фактів підкупу виборців, серйозних зловживань і тиску на ЗМІ.
Природно, незгодних з визначенням виборів як найкращих в історії незалежності набереться чимало. Правда, слід звернути увагу: позитивні оцінки стосуються підготовки до голосування і безпосередньо самого волевиявлення. Основні проблеми виникли на етапі встановлення результатів. Саме фінальна частина виборів може зіпсувати враження від кампанії як найкращої.
Приватні інтереси
Найгучнішим скандалом стала боротьба за підсумки виборів у мажоритарних округах Дніпропетровської області. В нього виявилися втягнутими всі основні політсили регіону. А залучення глави ЦВК Михайла Охендовського поставило під загрозу його особисту репутацію і репутацію комісії загалом.
Ситуація виникла на округах, де зіткнулися інтереси Опозиційного блоку, який в області представляє колишній регіонал, екс-губернатор і екс-віце-прем'єр Олександр Вілкул, і команди глави Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського.
Про пряму конфронтацію між олігархом і новоспеченим опозиціонером достовірно нічого не відомо. Зате має місце конфлікт між Вілкулом та Борисом Філатовим і Геннадієм Корбаном – заступниками Коломойського.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лавров спрогнозував сценарій розвитку подій на Донбасі
До подій Євромайдану двом останнім бізнесменам з групи Приват довелося навіть ховатися в Ізраїлі: вони побоювалися за своє життя. Після їхнього повернення в Україну після втечі президента Віктора Януковича конфлікт продовжив розвиток. Зокрема, на рівні виборчої кампанії, коли Філатов і Корбан вирішили перешкодити людям Вілкула ввійти в новий парламент.
На 30-му окрузі у Дніпродзержинську, що вважається вотчиною Вілкула, кандидатом від Блоку Петра Порошенка поставили Олександра Дубініна, гендиректора Дніпроазоту, контрольованого групою Приват. Конкуренцію йому склав Олег Захорольський, з яким вони йшли «ніздря в ніздрю».
Скандал виник на етапі введення даних в електронний реєстр ЦВК, коли стало зрозуміло, що за кількістю набраних голосів лідирує Дубінін. Вілкул відразу звинуватив обласну владу у фальсифікації введення даних за останніми 5% бюлетенів. Нібито системний адміністратор, що передавав інформацію у Київ, є також працівником Дніпроазоту.
Стараннями опозиціонерів в Дніпродзержинську відбувся протестний мітинг. Однак перемогу в підсумку отримав Дубінін з перевагою лише в 61 голос. Захорольському довелося визнати свою поразку.
ризначенням перерахунку голосів закінчилися вибори в 38-му окрузі (територія Новомосковського району Дніпропетровської області). Фаворитом перегонів тут вважалася людина Вілкула Вадим Нестеренко. Брали участь у виборах також екс-мер Новомосковська Віктор Литвищенко, якого за Вілкула-губернатора зняли з посади і запроторили за ґрати, й екс-міністр оборони Олександр Кузьмук, якого тут знають хіба що військові з Черкаського і Гвардійського, де дислокуються військові частини.
Останній вважається ставлеником команди Коломойського. Але, незважаючи на те що він набрав лише 12,8% (8,7 тис.) голосів, відставши від лідера перегонів майже на 18%, Кузьмук наполягає на тому, що мали місце факти масових фальсифікацій. З усіх кандидатів, які брали участь у виборах в 38-му окрузі, саме він через кілька днів після дати голосування подав відповідні скарги, хоча в день виборів претензій до законності і чесності волевиявлення у відставного військового не було.
Команда Коломойського, проте, домоглася рішення суду, згідно з яким в окрузі буде проведений перерахунок голосів.
Історія з виборами в цих округах досить дорого коштувала главі ЦВК. 9 листопада Охендовський виступив із заявою про тиск на нього з боку «фальсифікаторів» з проблемних округів області, згадавши в цьому контексті і Коломойського.
У відповідь губернатор публічно дав зрозуміти, що вважає дії Охендовського узгодженими з якимись іншими силами, а на підконтрольному йому телеканалі 1+1 оперативно вийшов сюжет, який нібито викриває особисту зацікавленість глави ЦВК у програші приватівських кандидатів. Був продемонстрований запис з камер спостереження «в одній з елітних офісних будівель на вул. Володимирській в Києві», куди заходив чоловік, схожий на Охендовського.
Хоча ні Коломойський, ні журналісти не називають ні місця зйомок, ні того, з ким відбувалася зустріч, по кадрах можна припустити, що мова йде про будівлю, де розташовуються структури, близькі до Ріната Ахметова, і навіть нібито міська резиденція олігарха.
Між тим факти, які прямо й однозначно доводять незаконність дій або неетичність поведінки глави ЦВК, так і не були представлені. Як поки що немає й доказів спотворення результатів виборів: цим займатимуться правоохоронці. Але скандал зупинився на рівні взаємних докорів, і, хоча він може не отримати продовження, рівень і статус залучених учасників уже такий, що кидає тінь на весь виборчий процес і його суб'єктів.
Крім округу № 38 перерахунок голосів відбудеться і в житомирському окрузі № 63, де конкурують самовисуванці екс-регіонал Олександр Ревега, Анжеліка Лабунська та член Собору Павло Жебрівський.
Звання проблемних заслужено можуть отримати два округи в Донецькій області (№№ 50 і 60), а також один у Запорізькій (№ 79), де окремі кандидати заявляли про тиск на них з боку команди Коломойського. В КВУ такими називають ще з півтора десятка округів, наприклад 102-й, де переміг Олесь Довгий.
Шкура неотриманого мандата
Абсолютна більшість порушень на виборах 2014 року, майже 90%, за даними КВУ, стосуються кампаній в округах. Невдоволення й претензії до «мажоритарної» частини виборчого законодавства неодноразово висловлювали представники як партій та організацій, так і державних органів, у тому числі ЦВК.
Перші – через великі витрати на 225 кампаній, другі – переважно через тяганину, яка настає після голосування. Але головним аргументом є твердження про можливості для численних порушень і зловживань, що істотно спотворюють на етапі підрахунку голосів волю виборців.
Однак проблеми мали місце і за пропорційної системи виборів. Йдеться про Самопоміч Андрія Садового – політсилу, що показала третій результат. Саме за її списками до Ради були делеговані кандидати від Волі. У підсумку мандати гарантовано отримали три представники цієї партії, ще один кандидат – фактичний керівник та основний фінансист партії Юрій Дерев'янко – переміг в окрузі в Івано-Франківській області.
Але вже через тиждень на позачерговому з'їзді Волі його учасники побили горшки з Самопоміччю. Садового звинуватили у невиконанні низки узятих на самому початку зобов'язань, а також оголосили про анулювання всіх домовленостей про співпрацю. Головна з них полягала у зобов'язанні депутатів від Волі вступити у фракцію «львівської» партії.
Призвідником бунту виявився Дерев'янко. Партійну «опозицію» очолив головний люстратор країни – Єгор Соболєв. Він негайно витягнув на світло забуті звинувачення на адресу опонента, в тому числі і його зв'язки з регіоналами. Наприклад, з Василем Грицаком, близьким до консорціуму ЄДАПС – найбільшого виробника ідентифікаційних документів.
Дерев'янко звинувачення відкинув, а Соболєв, давши кілька інтерв'ю, вирішив залишити Волю через неможливість вплинути на ситуацію. На що колишні однопартійці запропонували йому відмовитися від мандата. Тепер у планах Волі формування якогось свого міжфракційного об'єднання.
Конфлікт між лідерами партій нібито виник через небажання мера Львова підігравати Дерев'янку, коли став очевидним вплив останнього у Волі. Подейкують, що Садовий особисто посприяв тому, щоб у підсумковому списку не виявилося прізвищ, які лобіював Дерев'янко. «Переживши» вибори, претензії спливли назовні.
Як і недоліки закритих партійних виборчих списків, винятково за якими пропонують проводити вибори, починаючи з наступних. Це, зокрема, ігнорування думки як членів партії, які голосували за висунутих кандидатів на внутрішніх праймеріз, так і самих виборців, які підтримали, наприклад, партійний список Самопомочі в цілком конкретному форматі, з конкретними персоналіями, а отримали в підсумку чергову порцію «тушок».
Втім, недосконалість законодавства, що дозволяє власникам партійних брендів одноосібно впливати на персональний склад списків і на склад фракцій, грає з ними і злий жарт.
Знаменитий імперативний мандат, що формально дозволяє відкликати мандати у бунтарів і ренегатів, насправді не працює. Тому Садовий, у якого, ймовірно, дійсно були можливості для виправлення списків до виборів, після отримання членами Волі мандатів не відмовиться від інструментів впливу на них.
Цей випадок як найсвіжіший напевно врахують під час реформування виборчого законодавства і Конституції, які анонсують разом з відмовою від «мажоритарки» в принципі.
