Сьогоднішня російська дискусія проста, як чобіт. Про що ми говоримо? Про що ми пишемо? Про що говорять за межами Росії?
Про це заявила опозиційний російський політолог Лілія Шевцова.
Піде? Чи не піде? Що таке "транзит"? Це перехід до Володимира Путіна в новій ролі чи до нового "Путіна"? Тоді хто ним стане? А якщо Путін залишиться, то як - через Держраду, Союзну державу з Білоруссю чи інший трюк? Ворожіння на цій "ромашці" стало російським національним хобі. Втім, і світ гадає: "Якщо не піде, то що".
Росія розчинилася в Путіну. Таке враження, що зі складного суспільного організму Росія перетворилася на одноклітинну істоту, життя якої залежить від відповіді на питання - "піде - не піде?".
Зі складного суспільного організму Росія перетворилася на одноклітинну істоту
Зацикленість еліти - і системи - на пошук відповіді, яка не несе нового сенсу, відображає політичний і інтелектуальний ступор. Нездатність - небажання - шукати вихід з глухого кута за межами єдиновладдя. Безпорадність і безнадійність.
Ворожіння "піде - не піде?" принизливе не тільки для нації, а й для лідера, який вже позбавлений шансу здивувати і не має драйву для місії.
Зацикленість на Путіну веде нас, по-перше, від питання про колективно-групову відповідальність за формування нинішньої влади; по-друге, ускладнює розуміння її логіки і наслідків.
Режисер Віталій Манський своїм фільмом "Свідки Путіна" повернув у російську дискусію питання про архітекторів системи, в якій ми маємо задоволення загнивати. Чимало тих, хто хотів би цю історію про коріння забути... І концентруватися виключно на Путіну. Зрозуміло чому.
Тим часом, сьогоднішнє самодержавство будувала саме єльцинська команда, яка, намагаючись убезпечити себе "дахом", створювала саме охоронний режим на чолі з силовиком. Причому, таким, який не повинен був сумніватися у своїй функції. Так, що траєкторію Росії було визначено ще до приходу Путіна в Кремль.
Втім, силову "вертикаль" почали споруджувати ще раніше, коли в 1993 році після розстрілу парламенту писалася і редагувалася самим Єльциним конституція, яка закріпила монополію влади в руках президента. Повноваженням російського президента може позаздрити будь-який радянський генсек. Хто б не прийшов до Кремля замість Путіна, він вже мав у руках інструмент узурпації влади.
Власник єдиновладного ресурсу рано чи пізно стає заручником власної "вертикалі"
Нинішня "путініана" змушує підняти і ще одне питання: про логіку самодержавства. Неясно, якою мірою цю логіку усвідомлює Путін. Логіка жорстока: власник єдиновладного ресурсу рано чи пізно стає заручником власної "вертикалі". Він стає заручником тих, хто його охороняє. Тих, хто його інформує. Тих, хто готує йому рішення. Тих, хто транслює його думки. Тих, хто його годує, нарешті. Так було з усіма власниками єдиновладдя. Кожен з них в результаті закінчував, як заручник і одночасно як жертва створеної ним же реальності. Драматична історія не тільки для тих, хто опинився під початком самодержавства. Але і для його носія.
Ось Путін піде. А з ним піде і його найближче коло. Це неминуче - їх колективний відхід стане легітимацією нової влади, яка буде черпати народну підтримку в поваленні старих володарів. І що ми побачимо, коли завершиться третій акт цієї п'єси? Тотально деморалізовану і безпорадну еліту, яка вміє тільки обслуговувати "вертикаль". І не вміє нічого іншого!
Виявиться, що вирішення "проблеми Путіна" - не найважча річ. Що робити з 2 млн 200 тисячами держслужбовців, які звикли функціонувати в корупційному середовищі? Що робити з 5 млн силовиків, які заточені на репресії? Що робити з експертами, які запрограмовані на обслуговування влади? Що робити з інтелектуалами, що паразитують в кремлівських радах і "палатах"? Що робити з "майстрами культури", що випрошують у влади, як Андрон Кончаловський, "орієнтир"?
Куди їх всіх подіти? Де взяти тих, хто цей накип може замінити? І чи можна вірити тим, хто сьогодні намагається відмежуватися від своєї співучасті і відповідальності, сподіваючись на роль в новому сценарії? Адже і у них є тільки досвід обслуговування "вертикалі".
А ми все про Путіна...
Джерело: | Теги: політика
