Напередодні соціологи України викинули чергову порцію своїх досліджень політичних уподобань українців.
Дані рейтингів українських політиків, які претендують на посаду президента України і можуть брати участь у наступних виборах, суттєво різняться. Така дивна різноплановість уподобань електорату навіює на певні сумніви щодо об’єктивності соціології і знову доводить тезу про те, що вона у нас переважно замовна. При чому ще більше, ніж була 10 чи 15 років тому. Якщо раніше соціологи намагалися зробити маніпуляції менш помітними та явними і не допускали кардинально протилежних цифр підтримки того чи іншого кандидата у президенти чи тією чи іншої партії, то тепер вони взагалі цим не переймаються. В результаті останнім часом в Україні відбувається справжня війна рейтингів. Хто ж має більшу підтримку у виборців: Порошенко чи Тимошенко? Саме це питання сьогодні стало предметом обману, спекуляцій та дискусій. Хоча воно й не здатне кардинально змінити життя українців, але схоже на те, що такий вибір їм нав’язують свідомо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рибачук зробив прогноз щодо третього Майдану
22 листопада дві відомі в Україні соціологічні контори – Центр імені Разумкова та КМІС оприлюднили свої версії на те, кого ж громадяни хочуть бачити своїм президентом. Після аналізу їх даних одразу виникає питання: хтось з цих двох каже неправду. Не можна проводити дослідження в одній і тій же країні, в один і той же місяць і фіксувати кардинально протилежні думки електорату. А можливо неправду кажуть дві установи? Якщо вірити Центру Разумкова, то у першому турі виборів президента перемогу здобув би чинний глава держави Петро Порошенко. Його рейтинг дещо вищий 16%. А от його затята опонентка Юлія Тимошенко, набирає на 5% менше голосів. Ще 9,4% українців готові голосувати за лідера регіоналівського «Опозиційного блоку» Юрія Бойка, 6% - за радикала-популіста Олега Ляшка, а 5,7% - за мера Львова Андрія Садового, який потрохи втрачає свій імідж видатного господарника. Зовсім не така картину малює нам КМІС. За даними Київського інституту соціології, саме Юлія Тимошенко перемагає Петра Порошенка з відривом на 3%. А на третє місце соціологи поставили колишнього «регіонала» Вадима Рабіновича з рейтингом у понад 11%. Як Рабінович зумів піднятися до такого рівня довіри, важко поснити. Буквально за ним зразу ж йде вічний полковник Анатолій Гриценко, про якого зараз нічого не чути і якого ніде не видно. Чому в нього тримається рейтинг на рівні 10% - сказати неможливо. Понад 9% підтримки має Юрій Бойко – це один діяч з численного гнізда Партії регіонів. Якщо повірити КМІСу, то вихідці з Партії регіонів мають сумарно 20% довіри виборців вже у першому турі. Щодо рейтингів інших претендентів на президентський трон, то у них рейтинги в межах, які не надто вирізняються на фоні попередніх опитувань.
Дані соціологів свідчать про те, що хоча до виборів президента ще далеко, боротьба за посаду точиться вже зараз. І війна рейтингів – найкраща підстава для таких висновків. У ній знаходять відображення можливі варіанти розвитку виборчої кампанії. А також те, хто спробує поборотися за крісло президента. Українцям спробують нав’язати свій сценарій виборчої кампанії, як це було раніше. На цей раз соціологія виступає інструментом для реалізації амбіцій двох політиків – Порошенка і Тимошенко. Нас хочуть привчити до думки, що саме ці особи і є лідерами симпатій громадськості. Саме вони виражають наявні протилежності у суспільстві, його полюси. Тому обирати доведеться між ними двома. Також соціологія, прихильна до Тимошенко, призвичаює українців до того, що тепер саме лідерка «Батьківщини» - лідер майбутніх перегонів. «Тимошенко знову на коні, а Порошенко неминуче програє», - таку концепцію майбутньої виборчої компанії формують у свідомості народних мас. Хоча насправді і Порошенко, і Тимошенко – політики старої гвардії, старих часів і старих цінностей.
Але є й інші сигнали. Серед них – незвичайно високі рейтинги лідера партії «За життя» Вадима Рабіновича. Хтось вперто просуває у свідомість мас тезу про високу популярність цього маловідомого діяча. При чому робить це не один місяць. Завдяки продажним соціологічним рейтингам можна навіть не бути відомим, не мати виразного іміджу і майже нічого не робити у публічній площині. Але претендувати на політичні дивіденди. Ще одним висновком війни рейтингів є те, що українців знову намагаються змусити вірити в те, що в них немає шансів обрати когось принципово нового президентом України. Всі політики, які мають відносно високі рейтинги – представники старої системи. Ті ж, хто перебуває поза системою, має або занизький рейтинг або взагалі не згадується серед кандидатів у президенти. Технологія штучного формування громадської думки настільки апробована в Україні, що суспільство мало б порозумнішати і зробити правильні висновки. Але цього, на жаль, не спостерігається. Люди досі продовжують вірити рейтингам і формують свої рішення про підтримку чи непідтримку кандидатів, виходячи не так з точки зору життєвого досвіду чи здорового глузду як з точки зору соціологічних прогнозів.
Неадекватні дані та розбіжності в результатах соцопитувань провідних компаній ще раз доводить те, що в Україні соціологічні дані використовуються для маніпуляції думкою виборців та програмування їхнього вибору. Створюється цікава реальність. З одного боку українці не хочуть жити по-старому і проклинають правлячі верхи за їх корумпованість та нездатність здійснити реформи, їх зажерливість і обмеженість. А з іншого доволі легко ведуться на думку, яка нав’язується їм ззовні. Про те, що рейтинги Петра Порошенка через його бездіяльність і відсутність очевидного результату реформ впали, ніхто не сумнівається. Але якщо так буде далі, то на чергових виборах українці знову оберуть представника з минулого. З тієї самої політичної еліти, яку так щиро не люблять, але за яку голосують, бо «нема кого обирати». Принаймні такий сценарій нам вже поступово готують з допомогою соціологічних рейтингів та маніпуляцій.
