Перенесення центру ваги на дипломатичне вирішення конфлікту, зниження ваги військової складової робить українську позицію на переговорах завідомо ущербною.
Військові аспекти відступу з аеропорту, його незабезпеченість зовнішньою підтримкою ще потребують детального аналізу фахівцями. На даний момент ясно одне - військово-стратегічне становище України серйозно погіршився. Наслідком цього буде більш складна дипломатична експозиція.
Що і знайшло відображення в рішеннях зустрічі в Берліні міністрів закордонних справ у нормандському форматі. Фактично українському міністру довелося погодитися з тим, що пропонував Путін у своєму листі президентові Порошенко. Важке озброєння відводитиметься, якщо взагалі буде, від фактичної лінії фронту, тобто свідомо невигідних для українських військ умовах. До того ж з очевидною втратою території.
Наступний аспект - психологічний. Українська армія терпить принизливі поразки. Здебільшого не із-за недоліку в озброєннях і тиловому забезпеченні, хоча ці фактори присутні, а з-за відсталої системи командування, управління підрозділами. І, нарешті, з-за некомпетентності вищих командирів, часто скутих необхідністю виконувати не безпосередні бойові завдання, а відповідати політичним настановам.
Наші військові проблеми лежать в першу чергу в політичній і стратегічній площині. Президент Порошенко публічно заявив, що військового вирішення проблеми Донбасу не існує. Формально начебто так, насправді, це вкрай небезпечна тенденція, яка фактично в стратегічному сенсі руйнує країну, позбавляючи армію волі до перемоги. Якщо військового рішення не існує, то навіщо жертви в обороні нашої території. Все одно не переможемо. Перенесення центру ваги на дипломатичне вирішення конфлікту, зниження ваги військової складової робить українську позицію на переговорах завідомо ущербною. Чим не сповільнить скористатися Путін.
Поставимо себе в положення наших союзників-партнерів. Вони за Україну і дипломатично нас, наскільки можуть, підтримують. Однак їх підтримка має досить визначені і видимі межі. Якщо українська армія і керівництво країни не в змозі забезпечити її оборону, командування некомпетентне, а політичне керівництво не може мобілізувати країну на відсіч агресії, то слідують для нас дуже невтішні висновки.
По-перше. Якщо Україна змушена буде піти в тому чи іншому вигляді на московські умови, то виникає реальна перспектива, що вона все-таки потрапить в зону російського впливу. Як наслідок, виникне небезпека серйозної зміни її політичного курсу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ляшко поїхав "брати" Маріуполь
По-друге. З попереднього випливають сумніви в необхідності подальшої допомоги, в першу чергу, у фінансовому відношенні.
По-третє. Серйозно посиляться позиції тієї частини європейського істеблішменту, який вимагає перегляду санкцій або їх припинення і більшої орієнтації на співробітництво з Росією. Не слід недооцінювати таку можливість. Поки що це здебільшого маргінальна частина європейської політики, але наближаються вибори в Німеччині і Франції, що їх результат може бути дуже тривожним для нас.
В-четвертих. Як продовження попереднього. Військові невдачі української армії посилюють позиції найбільш агресивної частини російських правлячих кіл. Безсумнівно, що особистий рейтинг Путіна ще більше зросте з відповідними політичними наслідками.
В-п'ятих. Активізується проросійська агентура і всередині України. В першу чергу опозиціонери з осколків Партії регіонів. Є такі і серед правлячої коаліції. Останні до пори до часу мовчали, тепер обов'язково осміліють.
Про це ще рано говорити, але виникає стійке відчуття реанімації примари Брестського миру. Більшовики тоді теж говорили про перепочинок, але нічого хорошого з цього не вийшло. Чомусь верховний головнокомандувач занадто мало уваги приділяє кадрового складу вищого командування. Занадто багато у нас паркетних генералів і занадто мало справжніх і загартованих у боях. Пора б і над цим подумати. Країна і армія не хоче нового Бреста, навіть якщо він називається Мінськими протоколами. Якщо влада цього не розуміє, то виникають питання вже до самої влади.
Після втрати Сінгапуру в 1942 році Черчілль вирішив піти у відставку. Король не погодився, і після цього прем'єр виголосив свою знамениту фразу: «Можна програти всі битви, крім останнього». Залишилося тільки визначити, яке битва є останнім.
